Групова когнітивно-поведінкова терапія
Групова терапія – це така форма терапії, де робота проводиться одночасно більш ніж з двома пацієнтами.
Вона існує давно і взята на озброєння основними напрямками психотерапії за безсумнівні переваги у порівнянні з індивідуальною в рішенні окремих проблем клієнта. Ці переваги обумовлені не ефективністю конкретного методу, а універсальними факторами, або «основними факторами», як їх визначає відомий екзистенціальний терапевт І. Ялом в фундаментальній праці «Групова психотерапія, теорія і практика».
Найважливіші з них:
- Універсальність переживань.
Багато пацієнтів, страждаючи від симптомів, вважають, що вони «одні такі», або «такі і є». Наприклад – мати, у якої виникають нав’язливі думки про нанесення шкоди дитині, думає: «Напевно, я ненормальна». Ці переживання сильно пригнічують, знижують настрій, породжують думки про соціальне відчуження. Що буде, якщо, беручи участь в групі, вона виявить такий же досвід у інших учасників? Як показують численні спостереження, людина відчуває сильне душевне полегшення, приходить розуміння, що «мій стан не унікальний». З чого випливає – чим більше однорідна за складом група, наприклад, тільки пацієнти з ОКР, панічним розладом, депресією, соціальною фобією, тим сильніше діє даний фактор, тому ми працюємо тільки з однорідними групами.
Крім цього, дуже важлива підтримка і позитивне ставлення групи при проведенні поведінкових експериментів. У пацієнтів з соціальною фобією, панічними атаками та іншими тривожними розладами обов’язково проводиться старт поведінкових експериментів з подолання страху в самій групі. Наприклад – відчуваючи страх публічних виступів, учасник групи починає його долати, відмовляючись від поведінки уникання і прокручування в голові «страшних сценаріїв», серед доброзичливо налаштованих учасників зі схожою проблемою.
- Надання інформації (псіхоедукація).
Якщо розглянути як приклад пацієнтів з тривожними розладами, то це можна назвати «школа для пацієнтів з ОКР, ПР та ін.». Іншими словами, для успішного лікування, пацієнт повинен володіти необхідною повнотою інформації про свій розлад, які чинники схильності, уразливості він має, звідки вони з’явилися, що спровокувало активацію цих факторів, і чому їх активація вилилася в розлад. Що провокує симптоми зараз, а головне – чому розлад не проходить сам?? У КПТ таке інформування – стандартна частина протоколу терапії будь-якого розладу. Тут же надається інформація про те, «як це лікується» і з якою ефективністю».
Особливості групової КПТ
- Структурування сесії.
Це означає, що на кожній сесії учасниками спільно з керівниками групи буде обговорюватись порядок денний. Це забезпечує максимальне фокусування на цілі терапії, допомагає залучити всіх учасників групи до роботи, а головне, допомагає «не розпорошуватись», адже курс групової КПТ – 12 сесій. Тобто, заявленого потрібно досягти за обмежену кількість часу, бажано з найкращим результатом. «Результат невідомо коли» – це не про групову КПТ тривожних розладів.
- Домашні завдання.
Допомагають прискорити досягнення терапевтичних цілей, що має чіткі наукові докази. Група триває 2 години, але терапія може тривати весь тиждень, якщо щодня виконувати домашні завдання. Крім того, домашнє завдання дають можливість отримати унікальний досвід самостійного подолання симптомів, без якого досягнення результату фактично неможливо.
- Інструменти вимірювання.
Для того, щоб пацієнт відстежував динаміку змін, використовуються такі інструменти як шкали, опитувальники, імпровізовані методи оцінки. В результаті чого складається «графік прогресу». Пацієнт в буквальному сенсі буде «бачити» власний прогрес.
- Терапія в групі розвиває в учасників вміння помічати в інших те, що не бачили в собі. Спостерігаючи за іншими членами групи, людина розвиває здатність помічати і розпізнавати зв’язок між своїми думками, поведінкою і почуттями, використовуючи аналогію.
- Обов’язкова постановка індивідуальної, що перевіряється в сенсорному досвіді, реалістичної мети терапії. Робота відбувається за принципом «завершення терапії по досягненню мети». Пацієнт завжди повинен чітко розуміти, що конкретно він хоче від терапії, і наскільки це можна досягти.
І, нарешті, вища мета терапії крім редукції симптомів, полягає в тому, щоб пацієнт став «терапевтом для самого себе» і міг, наприклад, в разі рецидиву обходитись без допомоги фахівця, використовуючи отримані на групі знання і навички, а також свій унікальний досвід самостійного подолання проблем.