«Завтрашній день – найважливіша річ у житті. Він відвідує нас опівночі. Чудово, коли він приходить і віддається прямо в наші руки. Він сподівається, що ми хоч чомусь навчилися відучора.»

Джон Уейн

Буденність життя

В буденному житті, якщо ви батьки, то напевно часто думаєте про те, як задовольнити емоційні потреби вашої дитини або щонайменше як зробити так щоб емоції та турботи дитини вам не заважали. Якщо ж ви ті дорослі у яких немає такого «дитячого» щастя, то напевно ви так само можете думати про емоції та бажання тих хто поруч з вами. 

Коли ми справляємося з зовнішніми тригерами, ми часто прагнемо організувати певний власний психологічний спокій, але чомусь він майже ніколи не наступає, а часом навіть навпаки, підхоплюємо хвилі власної тривоги і наш «човен» накриває. Причина такого накриття зрозуміла – це все вони/він/вона, ситуація, країна, зірки… і зовсім рідко ми можемо себе запитати «А що я можу свідомо робити самостійно для свого благополуччя, без прагнення і наміру шукати не обставини, чому «ні», а ресурси «для»?»

Як часто ми замислюємося про наші емоційні (психологічні) потреби в дорослому віці і готові прийняти що обійми для нас мають не менше значення ніж щоденна їжа?

«Ми знаємо, хто ми є, але не знаємо, ким ми можемо бути.»

Вільям Шекспір

Я сам можу реалізувати свої потреби!

Прикра правда така, що часто ми прагнемо розвинути власну «надзвичайну уявну самодостатність» коли говоримо що ми можемо все що нам потрібно здобути для себе без залучення інших людей. «Я сам можу реалізувати свої потреби!», Правда??? 

А як це про емоційні потреби? Поїсти, купити одяг, піти на роботу – ок, жодних заперечень, а наприклад, турбота, ласка, підтримка – теж самі можемо?

Емоційні потреби

1. Емоційні потреби – це почуття або стани, які нам потрібні, щоб бути щасливими, задоволеними та спокійними. Без них ми можемо відчувати розчарування, образу або незадоволення. 
2. Емоційні потреби це почуття вдячності, сенсу, почуття довіри або відчуття частини себе як частини певної спільноти. Для гармонійного життя людині важливо отримувати не тільки «фізичне живлення», а емоційне. 
3. Отримувати емоційне підживлення — це власне право кожного від народження і так само обов’язок кожного по відношенню до власних дітей. 
4. Емоційне підживлення – це і є наші базові емоційні потреби, без реалізації яких нам важко вирости в здорову дорослу особистість яка не буде уникати і тригеритися емоціями іншої людини. А буде розуміти цінність і необхідність для кожного кожної потреб у:

• Надійній прихильності до інших
• Свободі вираження дійсних потреб і почуттів
• Автономії, компетентності і почуття ідентичності
• Спонтанності та грі
• Реалістичних межах та самоконтролі
• Красі

Більшість з нас, мають власні шаблони, які відтворюються у стосунках або сприяють проявам розладів пов’язаних з психічним здоров’ям, основна причина яких є те, що основні емоційні потреби не задовольнялися в дитинстві. І це може статися, навіть якщо ви були виховані з добрими намірами, а не лише в результаті жорстокого поводження чи нехтування дорослих поруч з вами. 

Усі діти мають однакові потреби

Усі діти мають однакові основні потреби для здорового розвитку. Ми ніколи не виростаємо з цих потреб і продовжуємо мати ті ж самі емоційні потреби, вже коли ми стаємо дорослими. Але одягаючи маску дорослості ми часто починаємо вважати, що тепер на просте спілкування в теплому колі у нас немає часу, ресурсу, потреби. Додатковий спонсор цього процесу є те, що якщо в дитинстві не було таких дорослих які б турбувалися про ці потреби, дитина вчиться не відчувати свою необхідність в любові, підтримці, вона приймає реальність такою яка вона є і вчиться жити за такими правилами «не любити, не довіряти, не піклуватися». А в дорослому віці все лише набуває більшого і ширшого масштабу – це перетворюється в неадаптивні схеми по яким ми живемо або «життєві пастки» в які ми несвідомо потрапляємо.

Життєві схеми

Життєві схеми – це набори правил і переконань, що встановилися під час довготривалої відсутності певних потреб. Наприклад, відсутність потреби обійматися й бути ніжним, та переконання, що світ небезпечний, а люди в ньому злі.

І навпаки, якщо нам забезпечували безумовну любов та прийняття як одну з базових емоційних потреб, ми володіємо адаптивними схемами. Це ніби вбудовані схеми, як діяти в типових ситуаціях. Наприклад, коли я потребую, щоб мене обійняли, я підходжу й прошу про обійми. Я знаю, що інша людина може мене обійняти.

Через наявні неадаптивні або брак адаптивних схем у людини виникає необхідність навчитися дбати про себе та задовольняти свої потреби. А для цього важливо усвідомлювати, що саме є базовими емоційними потребами особистості. Також важливо в цьому процесі відразу не потрапити в звичну пастку «самостійності», тому що навчитися любити себе дуже складно не маючи досвіду коли ви могли б відчувати «безумовну» любов до себе від іншої людини. Шанс навчитися є через отримання такого досвід в безпечному просторі з людиною якій ви можете довіряти, що власне стає поворотним моментом життя, який можна уявити як засяяне нічне небо після довгої відсутності зірок на ньому. Звернутися до «душевного» лікаря, означає повірити у власне небо, ризикнути для того щоб воно почало освітлювати життєвий шлях і допомагати рухатися а не навпаки!

Життя – не простий процес. У кожного трапляються невдачі. Інколи тягар дуже гнітить і, здається, що сили вже закінчилися. Не впадайте у відчай. Все в житті закінчується. Слід пам’ятати, що все можна змінити на краще, варто лише докласти зусиль.

Нік Вуйчич «Життя без обмежень».