Чому розлад дефіциту уваги та гіперактивності у жінок часто залишається недіагностованим?

Розлад дефіциту уваги та гіперактивності (РДУГ) тривалий час вважався переважно дитячим розладом, характерним насамперед для хлопчиків. Саме вони становили більшість учасників ранніх досліджень, а клінічні уявлення про РДУГ формувалися на основі найбільш помітних проявів: вираженої рухової активності, імпульсивності та поведінкових труднощів. Такий підхід значною мірою вплинув на те, як лікарі, психологи, педагоги й батьки звикли розпізнавати цей розлад.

Сьогодні відомо, що РДУГ у жінок нерідко має іншу клінічну картину. Симптоми можуть бути не менш вираженими, однак значно менш помітними для оточення.

У результаті значна частина жінок отримує діагноз уже в дорослому віці — іноді після того, як аналогічний розлад діагностують у власної дитини або після багатьох років безуспішних спроб зрозуміти причину постійних труднощів у навчанні, роботі чи повсякденному житті.

Як проявляється РДУГ у жінок і дівчат?

РДУГ — це нейророзвитковий розлад, який впливає на виконавчі функції мозку: здатність планувати, утримувати увагу, організовувати діяльність, контролювати імпульси та регулювати емоції. Хоча основні діагностичні критерії однакові для всіх, їхній прояв у жінок часто має свої особливості.

Найчастіше це проявляється так:

• Постійні труднощі з концентрацією уваги. Людині може бути складно утримувати увагу під час читання, виконання робочих завдань або навіть розмови. Вона легко відволікається, забуває про деталі чи відкладає справи, які потребують тривалого зосередження.
• Проблеми з організацією та плануванням. Навіть звичайні повсякденні завдання можуть вимагати значних когнітивних зусиль. Людина часто відчуває, ніби постійно наздоганяє власні справи, хоча докладає багато старань.
• Прокрастинація та труднощі з початком діяльності. Це не прояв лінощів чи відсутності мотивації. Часто проблема полягає саме у складності розпочати завдання, особливо якщо воно здається великим або не має чіткої структури.
• Емоційна дисрегуляція. Хоча цей симптом не входить до офіційних діагностичних критеріїв DSM-5, сучасні дослідження свідчать, що багато дорослих людей із РДУГ переживають інтенсивні емоційні реакції, труднощі із заспокоєнням після стресових подій, підвищену чутливість до критики або фрустрації.
• Внутрішній неспокій замість вираженої гіперактивності. Якщо в дитинстві гіперактивність часто проявляється фізично, то в дорослому віці, особливо у жінок, вона нерідко набуває форми постійної внутрішньої напруги. Людина може відчувати, що її думки «не зупиняються», їй складно відпочивати або просто нічого не робити.
• Хронічне відчуття виснаження. Постійна необхідність компенсувати труднощі з увагою, пам’яттю та самоорганізацією потребує значних психічних ресурсів. Через це навіть після продуктивного дня може залишатися відчуття, ніби всі сили були витрачені лише на те, щоб утриматися «на рівні».

Важливо розуміти, що жоден із цих симптомів сам по собі не свідчить про наявність РДУГ. Подібні труднощі можуть виникати й при інших психічних станах або навіть у періоди сильного стресу. Вирішальне значення має їхня стійкість, початок ще в дитячому віці, вплив на різні сфери життя та комплексна оцінка спеціалістом.

Чому симптоми часто залишаються непоміченими?

Однією з найхарактерніших особливостей РДУГ у жінок є те, що багато симптомів залишаються прихованими не лише для оточення, а й для самої людини. Замість зовнішніх проявів поведінкових труднощів жінка може роками жити з відчуттям, що вона недостатньо організована, не вміє керувати власним часом або просто не докладає достатньо зусиль.

Нерідко це супроводжується перфекціонізмом. Усвідомлюючи власну забудькуватість або схильність відкладати справи, людина починає надмірно контролювати себе: складає численні списки, постійно перевіряє виконані завдання, працює понаднормово, щоб компенсувати труднощі. Зовні це може виглядати як відповідальність і висока організованість, хоча насправді підтримання такого рівня функціонування потребує величезних внутрішніх ресурсів.

Крім того, РДУГ часто поєднується з іншими психічними станами. Найпоширенішими серед них є тривожні розлади, депресія, розлади харчової поведінки та порушення сну. У таких випадках саме супутні симптоми стають головною причиною звернення по допомогу, тоді як РДУГ залишається непоміченим.

Пізня діагностика не означає, що симптоми з’явилися лише в дорослому віці. Найчастіше людина, озираючись назад, починає помічати, що труднощі існували ще в дитинстві: було складно довго концентруватися на уроках, часто губилися речі, домашні завдання виконувалися в останній момент, а підтримання порядку вимагало значно більше зусиль, ніж у ровесників.

Чому важливо розуміти свої особливості?

Коли людина роками не має пояснення власним труднощам, вона часто починає пояснювати їх рисами характеру. З’являються думки про власну неорганізованість, лінощі, недостатню силу волі або нездатність відповідати очікуванням інших. Такі переконання поступово формують стійку самокритику, яка може супроводжувати людину протягом багатьох років.

Розуміння власних особливостей не означає виправдання будь-яких труднощів або відмову від відповідальності. Натомість воно дозволяє побачити їх у правильному контексті. Знання про РДУГ допомагають зрозуміти, що багато труднощів пов’язані не з браком мотивації чи бажання, а з особливостями роботи мозку, які впливають на увагу, виконавчі функції та емоційну регуляцію.

Для багатьох жінок правильна діагностика стає моментом, коли окремі фрагменти життєвого досвіду складаються в цілісну картину. Це не усуває симптомів, але дозволяє відмовитися від багаторічних самозвинувачень, реалістичніше оцінювати власні ресурси та поступово будувати спосіб життя, який враховує індивідуальні особливості.

Як собі допомогти?

Першим кроком є звернення до фахівця, який має досвід роботи з РДУГ у дорослих. Комплексна діагностика дозволяє відрізнити симптоми РДУГ від інших психічних станів або визначити їхню комбінацію, що має принципове значення для вибору подальшої допомоги.

Важливу роль відіграє психоедукація. Чим краще людина розуміє механізми власних труднощів, тим легше їй знаходити ефективні способи їх компенсації та менше покладатися на самокритику.

Корисним також є формування зовнішньої структури. Календарі, нагадування, розподіл великих завдань на невеликі кроки, сталі щоденні рутини та адаптація робочого середовища допомагають зменшити навантаження на виконавчі функції й роблять повсякденні справи більш передбачуваними.

Не менш важливою є психотерапія. Вона може допомогти працювати із супутньою тривогою, депресією, низькою самооцінкою, наслідками багаторічної самокритики та навчитися використовувати стратегії, які полегшують повсякденне функціонування. Найбільшу доказову базу для дорослих із РДУГ має когнітивно-поведінкова терапія, особливо в поєднанні зі схема-терапією.

У деяких випадках доцільною є медикаментозна терапія, яку призначає виключно лікар-психіатр після комплексної оцінки стану. Сучасні клінічні рекомендації свідчать, що поєднання психотерапії, психоедукації, поведінкових стратегій і, за потреби, фармакотерапії є найбільш ефективним підходом до підтримки дорослих людей із РДУГ.

Розлад дефіциту уваги та гіперактивності не визначає особистість людини й не обмежує її можливостей. Водночас своєчасне розпізнавання розладу дозволяє краще зрозуміти власні особливості, зменшити тягар самозвинувачення та обрати ті способи допомоги, які справді працюють. Саме тому знання про жіночі прояви РДУГ є важливим не лише для фахівців, а й для самих жінок, які протягом багатьох років могли шукати відповіді на запитання, чому звичайні повсякденні справи вимагають від них так багато сил.

Джерела

• American Psychiatric Association. (2022). Diagnostic and statistical manual of mental disorders (5th ed., text rev.; DSM-5-TR). American Psychiatric Association Publishing.
• Faraone, S. V., Asherson, P., Banaschewski, T., et al. (2021). The World Federation of ADHD International Consensus Statement: 208 evidence-based conclusions about the disorder. Neuroscience & Biobehavioral Reviews, 128, 789–818.
• Hinshaw, S. P., Nguyen, P. T., O’Grady, S. M., & Rosenthal, E. A. (2022). Annual Research Review: Attention-deficit/hyperactivity disorder in girls and women. Journal of Child Psychology and Psychiatry, 63(4), 484–510.
• Kooij, J. J. S., Bijlenga, D., Salerno, L., et al. (2019). Updated European Consensus Statement on diagnosis and treatment of adult ADHD. European Psychiatry, 56, 14–34.
• National Institute for Health and Care Excellence. (2019). Attention deficit hyperactivity disorder: Diagnosis and management (NG87). NICE.
• Rucklidge, J. J. (2010). Gender differences in attention-deficit/hyperactivity disorder. Psychiatric Clinics of North America, 33(2), 357–373.
• Young, S., Adamo, N., Ásgeirsdóttir, B. B., et al. (2020). Females with ADHD: An expert consensus statement taking a lifespan approach. BMC Psychiatry, 20, Article 404.
• Young, S., & Bramham, J. (2012). ADHD in adults: A psychological guide to practice. Wiley-Blackwell.