Введение

Тик – це мимовільна, швидка, повторювана, стереотипна, неритмічна дія, що супроводжується видимим рухом чи звуком.

Найчастіше тики з’являються у дітей у віці від 2 до 17 років. Середній вік першого прояву – 6-7 років.

Можливі причини

– генетичний фактор,

– перенесені нейроінфекції,

– черепно-мозкова травма або інші ураження центральної нервової системи,

– токсична дія деяких ліків,

– інше.

Особливості тиків

В різні періоди часу інтенсивність і частота тиків можуть змінюватися – зменшуватися чи збільшуватися, або на певний час взагалі зникнути. Крім того, тики можуть «мігрувати»: один тик зникає, натомість з’являється новий – іншого виду та\або в іншій частині тіла.

Різні види тиків мають спільну особливість – вони припиняються під час сну і посилюються при певних обставинах, наведених нижче.

Фактори, які посилюють частоту та інтенсивність тиків

Тики мають тенденцію посилюватися в часі тривоги або стресу, а також в ситуаціях фізичного, сенсорного або емоційного перенавантаження дитини, у випадках порушення гігієни сну і розпорядку дня (з урахуванням вікових норм), тривалого перегляду TV або гри на планшеті, телефоні чи комп’ютері.

Види тиків

• Первинні і вторинні тики.

Первинні: тики є єдиним симптомом; тобто, відсутні симптоми інших розладів чи захворювань. Вторинні: це тики, які виникають як наслідок перинатального ушкодження мозку, черепно-мозкової травми, перенесеної нейроінфекції, токсичної дії деяких медикаментів, інше.

• За топографією тики можуть бути моторні і вокальні; прості (скорочення одного м’язу) і комплексні (скорочення групи м’язів) .

Моторні прості тики:  кліпання, моргання, специфічні рухи очима; струшування головою, посмикування плечима, тулубом; рухи рук, ніг або стопи, інші.

Моторні комплексні тики: підморгування; специфічні гримаси, жести вустами, жести рукою; специфічні положення тіла; комбінація рухів (наприклад, підстрибування, обороти, «ритуал» цілим тілом); копропраксія (непристойні жести), тощо.

Прості вокальні тики: покашлювання, чмихання, позіхання, різні звуки або викрики, звук всмоктування, гарчання, свист, клацання язиком, тощо.

Комплексні вокальні тики: комбінації звуків, складів, слів або фраз; комбінації дихальних і інших звуків; повторення щойно почутого (ехолалія); повторення щойно сказаного (палілалія), складні «тваринні звуки»; рідко – виголошення непристойних слів або фраз (копролалія).

Виділяють наступні клінічні форми первинних тиків (згідно діагностичних критеріїв DSM-5)

– транзиторний тиковий розлад (тривалість менше 1 року від першого прояву),

– хронічний моторний або вокальний розлад (тривалість більше 1 року від першого прояву),

– розлад Туретта (множинні моторні тики або один чи більше вокальних тиків, які спостерігаються під час захворювання, але не обов’язково одночасно; тривалість більше 1 року від першого прояву).

Коморбідність

Приблизно 65 % дітей і підлітків із хронічними моторними чи вокальними тикозними розладами мають супутні (коморбідні) розлади. Найбільш поширені серед них:

– ГРДУ (гіперактивний розлад з дефіцитом уваги),

– ОКР (обсесивно-компульсивний розлад),

– тривожні розлади,

– депресивні розлади,

– специфічні розлади шкільних навичок,

– розлад контролю злості.

Що робити, якщо ваша дитина має тики?

В першу чергу необхідно пам’ятати, що тик – це дія саме мимовільна. Тобто така, яку дитина не контролює; яку дитина робить ненавмисно і не може «просто припинити».

Розуміння цього моменту є принципово важливим. Деякі діти можуть взагалі не помічати свої тики і не розуміти, про що йдеться, коли їх питають про тики. Особливо, якщо мова йде про легкі форми.

Тому критика і вимоги на кшталт «Не роби так!» або «Контролюй себе!» – по-перше, не будуть мати ефекту щодо зменшення чи припинення симптомів тиків; по-друге, навпаки, призведуть до ще більших додаткових ускладнень (вторинні наслідки).

Чому так відбувається? По-перше, відбувається це тому, що дитина тривалий час або часто перебуває в стані напруги і, можливо тривоги. Чим більше дитина думає про те, що певну дію робити не можна – тим ще сильніше ставатиме нездоланне бажання її зробити. Описані фактори з великою ймовірністю призведуть до того, що частота, інтенсивність і репертуар тиків будуть збільшуватися. І тоді дитина часто перебуватиме в ситуаціях власної неуспішності, адже їй не вдається контролювати свої тики.

По-друге, негативна критика і стан неуспішності, в свою чергу, можуть призвести до вторинних наслідків – низька самооцінка і почуття меншовартості, уникання соціальної взаємодії, тощо. Наступний наслідок – зниження якості життя самої дитині та її найближчого оточення.

Терапія тикозних розладів

Терапія тикозних розладів являє собою комплекс втручань:

– медикаментозна терапія при наявності показань,

– соціальна підтримка: співпраця з дитиною, членами родини та\або зі школою,

– соціальні втручання: тренінг соціальних навичок,

– індивідуальна когнітивно-поведінкова терапія: заміна звички, експозиція з попередженням реакції,

– за потреби – супутні втручання щодо інших проблем чи розладів: керування злістю, освітні втручання, навички контролю поведінки та ін.

В часі терапевтичних сесій спеціаліст

– збере необхідну інформацію,

– проведе просвітницьку роботу з батьками і дитиною,

– за потреби скерує на додаткові обстеження та проведе диференційну діагностику,

– надасть рекомендації з урахуванням індивідуальних особливостей розвитку дитини,

– розпочне терапію.

Тривалість терапії:

– перший етап – в середньому 8 -10 сесій (10 тижнів);

– другий етап – 3 бустерні (проміжні підтримуючі) сесії з інтервалом 1, 2 і 3 місяці.

Можливі наслідки відсутності своєчасного і ефективного втручання

При деяких легких формах тики можуть минути з часом без додаткових втручань за умови

– розуміння з боку оточуючих, зокрема батьків, механізму тиків,

– адекватних та етичних реакцій на дії дитини,

– забезпечення сприятливого психологічного середовища,

– дотримання розкладу дня і гієни сну з урахуванням вікових норм.

Якщо тики не припиняються – доцільно звернутися за професійною допомогою, оскільки в такому випадку та в ситуаціях більш важких форм відсутність ефективного втручання з часом може створити для дитини низку серйозних труднощів (вторинні наслідки):

– низька самооцінка,

– соціальна ізоляція,

– проблемна поведінка,

– зниження навчальної успішності,

– депресія,

– інше.