Взаємодія з людьми, у котрих діагностовано психоз чи шизофренію

photo

Сімейні відносини завжди були об’єктом дослідження де є люди хворі на шизофренію, чи мали психотичний епізод. Починаючи з 20х років були відомі такі теорії, як « шизофренічної матері» Фріди Фромм-Райхнер чи теорія «подвійного послання» Грегорі Бейтсона. Ці теорії звинувачували сім’ю у виникненні психозу. Нескладно здогадатися, що така позиція накладала серйозний негативний видбиток на співпраці між лікарем та сім’єю. І справді, інколи забрати пацієнта від сім’ї несло позитивні зміни, але загалом це одиничні випадки, а не правило.

По іншому на це подивився англійский психіатр Георг Браун. В 50х роках він досліджував як саме впливають сімейні відносини на людину із шизофренією. Він досліджував кількість повторних госпіталізацій та важкість стану, в якому люди з психозом повертались до лікарні. Він виявив що в більш тяжких станах поверталися люди, що жили в своїй сім’ї і рідше поверталися до лікарні ті люди, що жили окремо. В 60х роках він детально досліджував предиктори виникнення позитивної симптоматики ( маячні ідеї, галлюцинації). Один з ключових предикторів – негативне, критичне ставлення родичів до хворого та гіперопіка, з постійним вторгненням у межі, висока емоційна включеність, контроль.

Ці фактори Г. Браун об’єднав в так званий індекс вираження емоцій (ВЕ). Також він виявив, що в сім’ях з високим ВЕ повторних госпіталізацій було більше ніж без високого рівня вираження емоцій 50-60 % і 12-20% відповідно. Слідом за цим експериментом питання почали інакше: не «які сімейні фактори викликають шизофренію?» , а «як сім’я може справитися з тим, що їй потрібно для допомоги?»

Тож відповідаючи на питання як допомогти людині, що пережила психоз, та як спілкуватися з нею: перше, що можна сказати, це навчитись розуміти стан, в якому перебуває ваш родич. Це означає що треба зберігати баланс між допомогою, та свободою, знизити рівень критики до людини з психозом. Як це зробити? Один з можливих варіантів допомоги – це сімейна терапія, групи підтримки для родичів, що зіткнулись з такою ж проблемою, консультаційні зустрічі з вашим лікарем чи психотерапевтом. Другий важливий момент – психоєдукаційний. Дуже важливо надати родичам пацієнтів кваліфіковану інформацію про те, що відбулося. Самостійний пошук інформації може призвести до невірного трактування, та звинуваченню людини із шизофренією, що в свою чергу підвисить ризик повторної госпіталізації.

Але короткотривалих заходів у вигляді консультацій недостатньо, бо за один раз важко змінити систему комунікацій, що складалась роками. Тому сімейна терапія з включенням у неї людини із психозом, є важливою складовою.

Загалом, щоб допомогти, родичам необхідно формувати базову довіру, та прийняття один одного, будувати довірливі стосунки, не приховувати інформації від того, хто лікуєтеся, не вирішувати все за нього, не сприймати як хворого, що не несе за себе відповідальності, а скоріш до людини, що має певні проблеми, не Таким чином формуючи більш адаптивні стратегії комунікації.

P.S. А також хочеться коротко пригадати відомий експеримент психолога Гаррі Харлоу з макаками-резус де дитят макак виховували дві сурогатні матері, що були зроблені одна з металевих дротів, але їжею, та інша – м’яка, яку можна було обійняти. Дитинчата макак- резус обирали ту, що була м’яка, і безпечна. Цей експеримент свідчить, що психологічна безпека та прийняття важливіша за їжу. Надійна прив’язаність є добрим фундаментом для психічного здоров’я.

Тільки саме важливе та цікаве
Підписатися на розсилку останніх статей