Що таке стрес і чому він може змінити все?

Фраза «у мене стрес» часто трапляється у нашому житті. Проте, мало хто знає, що стрес – це набагато більше, ніж емоційна напруга. Це фізіологічна реакція всього організму на будь-яку загрозу: реальну чи уявну.

І хоча ця реакція зʼявилася, щоб рятувати життя, сьогодні вона часто стає джерелом проблем. Особливо тоді, коли стрес переходить у хронічну форму або пов’язан з психологічною травмою.

Види стресу: не весь стрес шкідливий

Зазвичай, стрес асоціюється з чимось поганим та руйнівним, але це не завжди так. Розділяють три основних види стресу:

• Позитивний (еустрес) – короткочасне збудження, яке допомагає діяти. Наприклад, коли ви готуєтесь до виступу, і в організмі вивільняється адреналін – це мобілізує сили.
• Нейтральний стрес – це щоденні подразники, до яких ми звикли. В нормі вони не мають викликати помітної реакції.
• Негативний (дистрес) – затяжне перенавантаження, коли тіло і психіка не справляються. Саме дистрес має найруйнівніші наслідки.

Помірний стрес в короткій перспективі – не є чимось дуже поганим. Це цілком природне явище для людини і в нормі наші копінгові механізми справляються з ним. Він може навіть навпаки допомогти людині мобілізувати ресурси і почати діяти. Однак, довгостроковий вплив стресу на організм небезпечний і може мати вкрай неприємні наслідки на організм.

Реакція мозку і тіла як цільного механізму

Що відбувається в момент стресу?

У момент небезпеки, мозок спрацьовує за принципом тривожної сигналізації. Головна роль у цьому належить мигдалевидному тілу – це «сигналізація», яка першою реагує на загрозу. Воно активує гіпоталамус, який, у свою чергу, запускає ланцюг гормональних реакцій: у кров викидається кортизол (гормон стресу) та адреналін. Результат? Серце починає битися швидше, кров відливає від шлунку до м’язів, дихання прискорюється – тіло готується до втечі або боротьби. Цей стан називається реакція «бий або біжи». І в короткостроковій перспективі він рятує життя.

А якщо небезпека не зовні, а всередині?

Коли загроза – не дикі звірі чи стихійні лиха, а хронічне насильство, приниження чи психотравми – реакція тіла залишається та сама. Біда в тому, що тоді тривожна система організму не вимикається, а працює на знос. Тіло чекає коли вже «рване» і перебуває в стані мобілізації ресурсів, мозок – блимає червоними вогниками як новорічна гірлянда. Тіло живе так, ніби небезпека не минула.

Бессел ван дер Колк, провідний світовий фахівець з вивчення травм, стверджує, що у людей котрі живуть під постійним впливом стресу, мозок буквально переналаштовується. Мигдалина постійно надмірно активна. Префронтальна кора (відповідальна за логіку, самоконтроль) пригнічується. Система визначення небезпеки починає спрацьовувати на найменший шорох. І тоді в людині виникає відчуття постійної тривоги, агресивності, емоційної нестабільності, навіть якщо вагомих причин начебто немає.

Від постійної напруги тіло змінюється. Мʼязи спазмуються, крутить живіт, міняється  вага та навіть стираються зуби. Але це ще вершина айсбергу. Є звʼязок між хронічним стресом та такими захворюваннями як інфаркт, інсульт, різноманітні серцево-судинні захворювання та онкозахворювання. Також – довготривалий стрес впливає на імунітет.

Тіло памʼятає

Стрес і травма: де межа?

Стрес і травма – це два взаємоповʼязані але не тотожні поняття. Травма завжди викликає стрес, але стрес може бути не повʼязаний з травмою. Вплив травми на життя людини завжди руйнівний, і навіть якщо памʼять не зберегла спогади про подію, їх зберегло тіло.

Минуле стає теперішнім

Однією з особливостей травматичного досвіду є те, що тіло не завжди «розуміє», що подія минула. На відміну від звичайних спогадів, травматичні можуть вмикатись несподівано – завдяки звукам, запахам, людям або іншими тригерам, які нагадують про травму. В такі моменти тіло може почати діяти так, наче ця подія відбувається тут і зараз. Тоді людина неначе застрягає в моменті болю, страху чи гніву і часто не розуміє, що відбувається. Цей стан називають дисоціацією – моментом, коли розум відділяється від тіла, а людина неначе спостерігає за собою зі сторони. Це захисний механізм який рятує психіку але в той же час ускладнює життя.

Як можна собі допомогти?

Важливо пам’ятати: реакція організму на стрес – це не хвороба, це адаптація, яка колись допомагала вижити. Проблема в тому, що вона застрягла у включеному режимі. І лікування полягає не лише в розмовах, а й у відновленні контакту з тілом, у розвитку усвідомленості, відчуття безпеки, саморегуляції. Сучасна психологічна допомога працює у трьох напрямках:

• Зверху-вниз: через усвідомлення, розмовну терапію, побудову нових звʼязків та сенсів. Когнітивно-поведінкова терапія та схема-терапія є прикладами ефективних методів для опрацювання хронічного стресу та травматичного досвіду.
• Знизу-вгору: через тіло. За допомогою дихальних практик, тілесно-орієнтовної терапії, EMDR та майндфулнес.
• У фармакологічному напрямку. За потреби, медикаментозна підтримка підбирається лікарем-психіатром індивідуально кожній людині з урахуванням всіх деталей анамнезу.

Комбінація методів сприяє більш швидкому оновленню. Підтримка інших людей також відіграє важливу роль у боротьбі зі стресом та допомагає пережити травматичний досвід.

Підсумок

Тіло веде лік, але ці записи можна корегувати. Дистрес та травматичний досвід, на жаль, трапляються на нашому шляху, але ми не зобовʼязані нести з собою тягар наслідків все життя. Психотерапія допомагає «переписати» тілесні реакції та покращити психо-емоційний стан. Робота з тілом, підтримка оточення та самоусвідомленість – теж важливі засоби подолання стресу.

Стрес не є ворогом, але він може ним стати. Своєчасна терапія здатна запобігти появі багатьох соматичних та психічних негараздів.