Що таке МРО?

Історія терміну

Першочергово, термін «межовий» використовувався, коли клініцист не був впевнений у правильності діагнозу, тому що у пацієнта була суміш невротичних і психотичних симптомів. Багато спеціалістів сприймала цих людей як тих, що знаходяться на межі між невротиками та психотиками. Інколи і сьогодні цей термін використовують як «сміттєвий бак» для людей, котрим важко поставити діагноз (А. Бек, А. Фрімен, 2002). Можливо, саме тому межовий розлад особистості часто неправильно діагностують і в наші дні.

Ключові характеристики

Людина з межовим розладом особистості – це людина «без шкіри». Вони дуже чутливі до всього що їх оточуює, схильні до постійних емоційних гойдалок і часто мають занадто інтенсивну емоційну реакцію на тригери. Вона може виражатися яскравими спалахами гніву, швидкими та стрімкими перепадами від чистого рафінованого щастя до глибокого суму. Окрім цього, люди з МРО не мають цілісного образу себе – їх самооцінка така ж нестабільна як і емпатія і ставлення до оточуючих. Їх часто переслідує відчуття порожнечі всередині та того, що їх ніхто не розуміє. В момент такий пацієнт може перейти від безмежної любові до своїх близьких до роздратування і ненависті. Проте, за своєю природою – вони не є токсичними, вони не хотять заподіяти зла своїм близьким, а намагаються таким чином захистити себе. Постійний страх бути покинутим людьми, котрих вони люблять часто змушує пацієнтів з МРО першими віддалятися від них, хоча це і може здаватися нелогічним для інших. Окрім цього, ці люди мають схильність до саморуйнівної та повторюваної суїцидальної поведінки. Для них імпульсивні самодеструктивні дії (самопошкодження, ризикована поведінка, зловживання речовинами) – це спосіб зняти непереносний емоційний біль у короткостроковій перспективі.

Межовий розлад особистості  – це не про поганий характер або аморальність. Це про постійну внутрішню боротьбу, імпульсивність та калейдоскоп інтенсивних переживань з котрим людина часто просто не здатна справитися самотужки.

Діагностичні критерії розладу

Відповідно до DSM-5, МРО визначається як перва­зивна модель поєднання нестабільності міжособистісних ­взаємин, уявлення про себе (образу «Я») та афектів, а ­також виразної імпульсивності. Така модель зазвичай маніфестує в ранньому зрілому віці, у різноманітних контекстах, на що вказують п’ять або більше з дев’яти критеріїв (APA, 2013).

Критерії межового розладу особистості згідно з DSM-5 (APA, 2013)

1. Титанічні зусилля, спрямовані на уникнення реальної чи уявної покинутості
2. Патерн нестабільних і напружених міжособистісних стосунків із чергуванням крайнощів ідеалізації та знецінення
3. Порушення ідентичності – помітне і стабільно нестійке самоусвідомлення або самовідчуття
4. Імпульсивність принаймні у двох сферах, що потенційно може призвести до саморуйнівних наслідків (наприклад, надмірні витрати, ризикована сексуальна поведінка, зловживання психоактивними речовинами, необачне водіння, переїдання)
5. Повторювана суїцидальна поведінка (спроби та погрози) або самоушкодження
6. Афективна нестабільність через помітну реактивність настрою (наприклад, інтенсивна епізодична дисфорія, дратівливість або тривога, які зазвичай тривають кілька годин і рідко – довше декількох днів)
7. Хронічне відчуття спустошення
8. Невідповідний до ситуації гнів або складнощі з його контролюванням (наприклад, часті ознаки вибуховості, постійна злість, періодичні бійки)
9. Транзиторні повʼязані зі стресом параноїдальні думки або тяжкі симптоми дисоціації

Коморбідність

Коморбідність (одночасне існування декількох психічних розладів) – не рідкість для пацієнтів з МРО. Цей розлад особистості часто співіснує з БАР (біполярний афективний розлад), РДУГ (розлад дефіциту уваги та гіперактивності), ПТСР (посттравматичний стресовий розлад), депресією, розладами харчової поведінки, зловживанням психоактивними речовинами та іншими психічними розладами.

Коморбідність ускладнює і без того не легке лікування МРО і його діагностику.

Потреби людей з межовим розладом особистості

Так як люди, що мають межовий розлад особистості відрізняють своєю внутрішньою структурою, окрім базових потреб будь-якої людини у них є ще окремі потреби зумовлені своїм станом. Основні з них:

1. Емоційна стабільність і підтримка. Прагнення надійних, передбачуваних стосунків та уникнення покинутості зменшує емоційне навантаження і стабілізує стан.
2. Потреба у визнанні й прийнятті. Важливо, щоб оточення визнавало їхню внутрішню турбулентність без оцінки чи осуду — це зменшує ізоляцію і дезінтеграцію.
3. Контроль емоцій і поведінки. Для них критично важливі освоєння стратегій регуляції емоцій (DBT, MBT), що є науково доведеними методами лікування.
4. Стабільна ідентичність і цілісність ‘Я’. Формування стабільного внутрішнього образу себе — ключ до зменшення відчуття пустки і поліпшення якості життя.
5. Безпечні моделі регуляції імпульсів і поведінки. Необхідно навчитися альтернативній поведінці, що дозволить убезпечити себе від руйнівних дій та самопошкодження через підтримку та терапію.
6. Потреба у достеменних, рефлексивних стосунках. Формат довіри, де емоції розглядаються з емпатією та розумінням, сприяє поступовому зменшенню реактивності та зміцненню міжособистісного зв’язку.

Особливості  міжособистісних стосунків у людей з МРО

Межовий розлад особистості впливає на здатність будувати стосунки, відчувати стабільність та довіряти. Людина з МРО може одночасно жадати близькості та боятися бути покинутою. Це не той страх, що відчувають інші люди, коли стикаються зі своїми фобіями – це схоже на відчуття наближаючоїся катастрофи, на «якщо мене покинуть я загину». Це часто приводить до того, що вони ініціюють розрив стосунків першими, просто щоб не відчувати цієї болі. Ставлення до близьких у людей з межовим розладом часто полярне: або ідеалізація, або знецінення. До того ж, сприйняття інших швидко змінюється – за мить безмежна любов перетворюється на ненависть. Існує припущеня, що МРО (­особливо за тяжкого перебігу) пов’язаний із дезорганізацією системи прив’язаності, ознаками чого є виразні цикли «відсторонення-­переслідування» в тісних міжособистісних ­стосунках (Khoury et al., 2019; Luyten et al., 2021). Важливо розуміти, що люди з МРО самі від цього страждають і не можуть самотужки змінити ці дизфункціональні риси. Вони не мають за мету нашкодити іншим. У взаємодії з такими людьми варто тримати в розумі, що їх поведінка часто буває викликана не іншими людьми а власним внутрішнім болем.

Терапія МРО: науково-доказові методи

На сьогоднішній день немає послідовних доказів того, що певний психотропний препарат є ефективним щодо лікування основних симптомів розлад. Проте, пріоритетним вибором лікування для осіб із МРО є різні напрями психотерапії, ефективність яких під­тверджено даними рандомізованих контрольованих дослі­джень (РКД) (Bohus etal., 2021; Storebo etal., 2020; NICE, CG78, 2009). Але і це питання також потребує уточнення, а­дже за даними J. Woodbridge etal. (2022), до 50 % осіб із МРО недостатньо реагують на психотерапію. Дискусії із цього приводу, а також роздуми про те, чи потребу­ють такі пацієнти спеціалізованих або загальних під­ходів психотерапії, тривають (Fonagy etal., 2017; Laurenssen etal., 2018; Gunderson etal., 2016) – як зазначив F. Leichsenring (2024).

Найбільш ефективними напрямками психотерапії у лікуванні МРО вважають діалектичну поведінкову терапію (ДПТ/ DBT) та схема-терапію. Важливо, щоб лікуванням та діагностикою цього розладу займалися фахівці у галузі психіатрії та психології. Лікування має бути підібране індивідуально та враховувати потреби та особливості кожного пацієнта.

Резюме

Межовий розлад особистості – це відносно звичайний розлад котрий здатен сильно псувати якість життя. Він виражається комбінацією непростих симптомів і має свої нюанси перебігу у різних людей. МРО часто поєднується з іншими діагнозами, що робить лікування і діагностику більш складною. Стосунки з людьми, що мають МРО часто схожі на бурхливий потік. Проте – ремісія існує. Психотерапія та довірені розуміючі люди поруч мають сильний позитивний вплив на людину з МРО.

Джерела

Leichsenring etal. «Borderline personality disorder: a comprehensive review of diagnosis and clinical presentation, etiology, treatment, and current controversies», World Psychiatry (2024 Feb; 23(1): 4–25), переклад: Наталія Савельєва-Кулик, Нейроnews

Di Bartolomeo, A. A., Varma, S., Fulham, L., & Fitzpatrick, S. (2022). The moderating role of interpersonal problems on baseline emotional intensity and emotional reactivity in individuals with borderline personality disorder and healthy controls. Clinical Psychology & Psychotherapy.

Euler, S., Nolte, T., Constantinou, M., Griem, J., Montague, P. R., & Fonagy, P. (2021). Interpersonal problems in borderline personality disorder: associations with mentalizing, emotion regulation, and impulsiveness. Journal of Personality Disorders.

Grzegorzewski, P., & Kucharska, K. (2018). Components of emotion dysregulation in borderline personality disorder: a review of recent research. Advances in Psychiatry and Neurology, 27(2), 120‑134.

Linehan, M. M. (1993). Cognitive‑behavioural treatment of borderline personality disorder. Guilford Press.

Sadikaj, G., Russell, J. J., Moskowitz, D. S., & Paris, J. (2010). Borderline personality features and emotional reactivity: The mediating role of interpersonal vulnerabilities. Journal of Personality Disorders, 24(4), 385‑408.

Stoffers, J. M., Völlm, B. A., Rücker, G., Timmer, A., & Huband, N. (2012). Psychological therapies for people with borderline personality disorder. Cochrane Database of Systematic Reviews.

Бек, А., & Фримен, А. (2002). Когнитивная психотерапия расстройств личности (пер. с англ.). Санкт-Петербург: Питер.