Залежності

Автор: Катерина Сугак

Завжди недостатньо

Залежна людина – це, перш за все, людина в полоні тривалої та прогресуючої хвороби залежності. Ці люди, через певні зміни у роботі мозку, не можуть контролювати вживання психоактивних речовин, не зважаючи на шкідливі наслідки.

Коли мова заходить про наркоманію чи алкоголізм, у суспільстві досі існує упереджене уявлення, що це – слабкість, «власний вибір» чи «розгульний спосіб життя». Насправді ж сучасна наука давно визнала залежність хронічною рецидивуючою хворобою мозку, що потребує комплексного підходу до лікування, зокрема психологічного.

Чому я?

Чому деякі люди можуть випивати у компаніях і навіть експерементувати з наркотиками, а інші доволі швидко «підсаджуються» і їх життя стає некерованим? Наразі наука не має однієї універсальної відповіді, проте є певні фактори ризику, котрі збільшують вірогідність розвитку залежності. Серед них:

• Генетичні фактори (такі як наявність принаймні одного члена родини, що має залежність) пояснюють від 40 до 60% випадків вразливості до залежності (Kendler et al., 2000; Tsuang et al., 1998; Tsuang, Stone, & Faraone, 2001);
• Багато проблем в родині або у школі під час вашого зростання (наприклад сварки між дорослими, погана успішність у школі, складнощі у побудові дружніх відносин з однолітками);
• Травматичні переживання до початку вживання психоактивних речовин;
• Вплив від родичів або друзів, що брали участь у кримінальній діяльності або зловживали наркотиками чи алкоголем;

Безумовно, наявність у житті одного або декількох з перелічених пунктів – не вирок, проте, це може значно повпливати на формування залежності.

Перші дзвіночки

В житті кожного залежного є той момент коли він усвідомлює, що контроль над вживанням алкоголю чи наркотиків вислизає від нього. Інколи про це кажуть близькі люди, інколи – залежна людина приходить сама до того, що одного бокалу, однієї пігулки, однієї дози завжди недостатньо. Вони завжди призводять до більшого, а це більше – до проблем у житті. Але жодних проблем було не достатньо, щоб знайти в собі сили зупинитися, адже життя без вживання здавалося порожнім та нестерпним. Так замикається коло. Ось що значить бути залежним. Дивитися на те, як життя перетворюється на хаос, втрачати контакт з близькими людьми та все одно вживати наркотики або алкоголь навіть якщо це вже не має жодного сенсу.

«Я можу кинути коли захочу»

Цю фразу дуже часто можна почути від людей, які борються з наркоманією чи алкоголізмом. Вона звучить впевнено, іноді навіть з викликом, і створює враження, що вживання – це дійсно свідомий вибір. Але насправді за цими словами ховається цілий спектр психологічних процесів, які мають мало спільного з реальною здатністю припинити вживання. Це не тільки про силу волі – це про заперечення, ілюзію контролю, страх і сором. Одужання починається тоді, коли людина може чесно подивитися на себе й сказати: «я не можу сам». І саме тоді з’являється шанс на справжню зміну  – глибоку, тривалу і живу.

Ілюзія контролю

Іноді залежній людині вдається тимчасово не вживати – день, тиждень, навіть місяць. Це стає доказом: «бачиш, я можу». Але правда в тому, що такі епізоди зазвичай не свідчать про одужання, це скоріше про ілюзію контролю. Людина зосереджується на минулому прикладі короткотривалої тверезості, ігноруючи всі випадки зривів, втрати волі, ризикованої поведінки. Це самозаспокоєння, яке не має нічого спільного з тривалим відновленням.

Залежність – це не лише фізіологія, а і психологія

Вживання – лише поверхневий прояв глибших внутрішніх процесів. Залежність часто формується як спосіб уникати болю, регулювати емоції та компенсувати внутрішню порожнечу. Якщо просто припинити вживати, але не змінити спосіб мислення, є дуже великий ризик рецидиву. Важливо розуміти, що одужання це довготривалий процес, а не подія.

Когнітивно-поведінкова Терапія (КПТ)

Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) – це метод, який допомагає людям зрозуміти зв’язок між їхніми думками, емоціями та діями. КПТ може допомогти залежним людям багатьма способами:

• Розпізнавати думки-тригери, що запускають потяг до вживання;
• Змінювати деструктивні переконання (наприклад: «я не зможу інакше заспокоїтись»);
• Знаходити альтернативні способи подолання стресу;
• Будувати нове здорове життя без речовин.

Методи КПТ показали значну ефективність у дослідженнях:

• За даними метааналізів (Magill & Ray, 2009; Carroll & Onken, 2005), КПТ показала значне зменшення частоти вживання алкоголю та наркотиків, а також покращення якості життя пацієнтів.
• КПТ є основою програм Motivational Interviewing, Relapse Prevention Therapy, а також включається в протоколи роботи в реабілітаційних центрах та програмах замісної терапії.

Особливо ефективним КПТ є у поєднанні з медикаментозним супроводом підібраним психіатром-наркологом (за потребою) та відвідуванням груп самопідтримки (АН, АА, SMART Recovery)

Наркоманія та алкоголізм – це не вибір, не лінь і не аморальність. Це хронічна хвороба, яка потребує системного підходу. Когнітивно-поведінкова терапія – один із найнадійніших інструментів, який допомагає пацієнтам повернути контроль над своїм життям, змінити шкідливі патерни мислення та знайти шлях до довготривалої ремісії.

Залежність не лікується тільки “силою волі”. Вона лікується знанням, терапією і підтримкою. І памʼятайте, одужання можливе!

• Carroll, K. M., & Onken, L. S. (2005). Behavioral therapies for drug abuse. American Journal of Psychiatry.
• Magill, M., & Ray, L. A. (2009). Cognitive-behavioral treatment with adult alcohol and illicit drug users: A meta-analysis of randomized controlled trials. Journal of Studies on Alcohol and Drugs.
• Glasner-Edwards, S. (2015). The Addiction Recovery Skills Workbook. Changing Addictive Behaviors Using CBT, Mindfulness, and Motivational Interviewing Techniques.